Что на самом деле произошло в Виннице 6 декабря?

    Разные версии имеют право на жизнь

    Жители Винницы в сессионном зале облсовета vinnitsa.info Жители Винницы в сессионном зале облсовета


    Киев, Декабрь 10 (Новый Регион, Александр Логинов) – «Народне повстання» і «удар у спину Україні», «недопущення реваншу «регіоналів» та «дискредитація ідей Майдану», «захист революції» і «зрада революції», – подібні полярні судження про те, що відбулося 6 грудня у тихій і завжди по-провінційному обережній Вінниці, заполонили впродовж вихідних ЗМІ, пише вінницький політолог Олександр Логінов у статті спеціально для «Нового Регіону».

    У суботу, під час невдалої спроби провести сесію обласної ради, на порядку денному якої стояло висловлення недовіри діючому голові Сергію Свитку, приміщення ОДА та обласної ради штурмом взяли декілька сотень осіб. В адмінбудівлі вони пробули не довго і обмежилися тим, що поставили у кабінеті губернатора, якого вважали ініціатором відставки Свитка, сміттєвий бак, а також порвали портрет Президента.

    Російські ЗМІ та блоггери із погано прихованою зловтіхою припускали, що «вже почалося», відшукуючи при цьому у «Вконтакті» мертвонароджену групу «Вінницька народна республіка», з якою намагалися пов’язати останні події.

    Українські видання обмежилися обережною констатацією фактів. Дехто з журналістів побачив у вінницьких подіях нову стадію революції, інші – відчайдушне буйство натовпу.

    Швидше за все, мало місце і перше, і друге. Проте, якщо спробувати проаналізувати причини конфлікту навколо голови Вінницької обласної ради, а також спроектувати аналогічні інциденти на інші регіони, то перед нами постане дослідне тестування сценарію розколу політичного табору, який взимку минулого року ототожнював себе із Майданом.

    Члена фракції «Батьківщина» у Вінницькій обласній раді Сергія Свитка було обрано головою Вінницької обласної ради наприкінці лютого 2014 року. «Вічний опозиціонер», який тривалий час був головою «Народного Руху» на Вінниччині, Свитко одразу визначив собі союзників – активістів (або тих, хто називав себе активістами) Майдану та окреслив противників – вінницькі чиновницькі кола, які він давно критикував за корупцію і взаємну поруку. Конкретно екс-«регіоналів» – і це дуже важливо – Свитко основними опонентами не вважав.



    Перші місяці співіснування керівництво Вінницької ОДА, обласної ради, лідери місцевих опозиційних режиму Януковича партій та активісти-волонтери якщо і мали певні розбіжності, то на публіку їх не виносили. Вінницьким губернатором приблизно в один час зі Свитком став колишній голова Томашпільської районної ради від «Єдності» (а саме депутатом від «Єдності» в обласній раді є Олексій Порошенко-старший) Анатолій Олійник. Тобто та частина Майдану, яку репрезентував Свитко цілком уживалася з іншою – лідером якої безумовно був Петро Порошенко.

    Непорозуміння почалися з того, що голова обласної ради почав процес т.зв. «люстрації» в медицині, коли, не чекаючи відповідного закону, самочинно (без погодження з обласною радою) звільняв та перепризначав головних лікарів області.

    «Люстрація» закінчилася прогнозовано. Свитко став програвати суди за позовами звільнених управлінців. Насамкінець, суд просто позбавив його права кадрових рішень.

    Така поведінка Свитка, який перестав рахуватися із депутатським корпусом, не могла не дратувати останній. Керівництво виконавчої влади почало дорікати Свиткові за систематичне порушення законодавства. Виникали й інші суперечності. Наприклад, голова обласної ради відмовився скорочувати посаду одного із заступників та працівників апарату обласної ради для економії коштів. Тертя з депутатами Свитко компенсував тим, що став запрошувати на засідання обласної ради по 10-15 сторонніх осіб, які перетворили сесії на гучне політичне шоу з образами та звинуваченнями.



    Йти на компроміс голова обласної ради відмовився категорично. Мало того, почав відшукувати «підступи регіоналів» і, що абсолютно неприпустимо для вінницької політичної традиції, став виносити сміття з політичної хати на сторінках місцевих ЗМІ.

    Картина, у розумінні керівництва обласної ради, склалася нібито однозначна. Нова влада, яку в області представляла пропрезидентська «Єдність» та підконтрольна Гройсману «Совість України», вступила у союз із функціонерами режиму Януковича і чинить опір зруйнуванню корупційних схем.

    Проте лунали й зворотні звинувачення, зокрема, у тому, що й сам Свитко швидко знайшов спільну мову з частиною колишньої фракції Партії Регіонів в особі екс-голови обласної ради Сергієм Татусяком, за яким було збережено посаду голови обласної Асоціації органів місцевого самоврядування.

    Як наслідок конфлікту – депутати почали просто ігнорувати заклики Свитка прибути на чергові та позачергові сесії. А зрештою – стали вимагати його відставки. Заклики керівництва обласної адміністрації до конструктивної роботи Свитко сприймав виключно у якості нападок на свою адресу. Апофеозом протистояння стали події річниці Євромайдану у Вінниці, коли активісти «РУХу» засвистали виступаючого губернатора Олійника та намагалися зірвати виступ в.о. Вінницького міського голови Моргунова. Інцидент було негайно пов’язано із персоною Свитка.

    1 грудня Сергій Свитко заявив, що добровільно посаду голови обласної ради не залишить. А 6 грудня зібраний на підтримку Свитка натовп пішов на штурм приміщення ОДА, внаслідок якого було поранено декілька осіб, у тому числі міліціонерів. Основними ударними групами були активісти «Свободи» і «Батьківщини», що місцеві партійні осередки не надто приховували. Міліція особливого опору не чинила.



    Подібна поведінка керівників «Батьківщини» та «Свободи» свідчить, зокрема, й про те, що, судячи з усього, вони отримали певні гарантії, навіть у тому випадку, якщо поведінка їхня буде сумнівною з точки зору закону. Гарантії ці у середовищі вінницького політикуму стали негайно пов’язувати з різними групами впливу на загальноукраїнському рівні. У тому числі й тими, які формально заявляють про союз з президентом на даному етапі.

    Чудово зрозуміли це й основні учасники конфліктної ситуації. Проте вирішили за краще пояснити її формальними причинами.

    Олійник звинуватив у дестабілізації ситуації провокаторів та натякнув на вигоду для російських спецслужб, Свитко персональну відповідальність поклав на голову ОДА.

    Далі було створення «ради Майдану», до складу якої увійшли представники «Свободи», «Батьківщини» та місцеві активісти, вимога негайно відставки губернатора, керівника УМВС та прокурора області, а також обрання «народного губернатора» – екс-депутата від «Свободи» Олексія Фурмана.

    Сам Свитко уже після звільнення адміністративної будівлі, власну риторику пом’якшив та заявив, що «сьогодні народ має бути єдиним із центральною владою – президентом України, урядом, Верховною Радою», а також визнав, що «під час вчорашніх подій, на жаль, мали місце факти неповаги до особи президента України».

    Зрештою, усі ці події, незалежно від того – якими будуть кадрові висновки і чим завершиться історія з відставкою голови обласної ради, лише зайвий раз демонструють, що єдності між різними політичними групами впливу у колись згуртованому середовищі Майдану немає, і бути не може. Причому екс-«регіонали» можуть з рівним успіхом приєднуватися до будь-якої з цих груп, виходячи з власних поточних інтересів.

    «Каменем спотикання» при цьому, як не складно здогадатися, будуть кадрові питання.

    Комментарии

     
    Осталось символов: 1000

    NEWSROOM в социальных сетях

    Сегодня / НОВОСТИ

    Новости

    АВТОРЫ

    Архив