Війна дилем

    Війна в умовах глобальних комунікацій ведеться не тільки на полі бою, а й в головах

    Гібрідна війна, інформаційна війна, якої ще ніколи не було Гібрідна війна, інформаційна війна, якої ще ніколи не було


    Київ, Серпень 15 (Олександр Вітолін, спеціально для «Нового Регіону») – З книжок Карнегі я найбільше запам’ятав не як заводити друзів і впливати на людей, а історію про втрачену перемогу генерала Міда над генералом Лі біля річки Потомак. Завдяки їй я зрозумів, що війна – це не тільки війна пороху, гармат і кавалерії, але й війна дилем, яка щомиті точиться в головах офіцерів, генералів і цивільних. Тому результати АТО особисто я вимірюю не тільки кількістю поранених, вбитих, виведеної із ладу техніки, але й перемогами (поразками) різних дилем у різних головах. Дилем: бути пасивним, чи покладатися тільки на себе;  зберегти свою честь і гідність, чи просто залишитись живим?

    Дилеми офіцерів:

    •             Обривати телефони рідних, волонтерів, преси, розкривати інформацію про втрати серед особового складу, тим самим не тільки змусити рідних посивіти, посіяти паніку серед цивільних, але й дати можливість агентурі ФСБ впевнитись в успішності обстрілів з сторони РФ і спланувати нові успішні обстріли.

    •             Ввімкнути «Братів Гадюкіних», співаючи разом з ними «Боже, не дай нам дотягнуть до пенсії!», провести референдум про створення Козацької Січі, оголосити про вступ в НАТО і як член НАТО висунути російським військам, що обстрілюють українську армію з тієї сторони кордону ультиматум, що самопроголошена Козацька Січ в разі повторення обстрілів не побоїться розпочати Третю Світову війну.

    •             Вимкнути ГАДІВ, прострелити собі ногу, покинути солдат, евакуюватись в госпіталь, а потім вимагати пільги, позачергове звання, квартиру, так дожити до пенсії, до жаданої військової пенсії за ради якої і пішов в армію.

    •             Вийти на територію РФ, тієї самої РФ, чиї «Гради» всі ці дні били по українських позиціях; переходити не думаючи про те, що ФСБ може з легкістю розстріляти українських вояків просто для репортажу про фашистів з Правого Сектора і жертв з проДНРівськи налаштованих українських солдатиків (як це було під Волновахою).

    •             Розстрілювати всіх генералів, на яких падає підозра у зраді чи нерішучості, списуючи їх загибель на терористів і діяти на власний розсуд, забути про гуманізм і військову етику, не залишати свідків, щоб і надалі всі непопулярні кроки списувати на терористів.

    Дилеми генералів:

    •             Реагувати на істерики цивільних, чиї рідні беруть участь у АТО: відправляти підкріплення (не зважаючи на ризик засідки), відправляти поповнення (ціною ослаблення флангів); відправляти авіацію (під обстріл «Буків», «Верб», зеніток), ризикувати втратити резерви і не врятувати оточених.

    •             Брехати як путінські комісари, але не дати поширитись панічним настроям серед цивільних і тим самим дезінформувати і успішність обстрілів агентури ФСБ, яка моніторить український інтернет, бо для справжнього генерала війна – це просто партія в шахи.

    •             Визнати свою безпорадність, неможливість допомогти, неготовність до війни, тим самим поставити під загрозу свою кар’єру (адже за роки незалежності генерали робили блискучі кар’єри і вирішували квартирні питання попри відсутність війни); по суті це означає бути чесним, але бажання бути чесним серед інших брехливих і нікчемних генералів  може обернутись навіть військовим судом.

    •             Дати наказ відвести війська з найнебезпечніших ділянок кордону, замінувати всі дороги, захаращувати шляхи деревами і розбитою технікою, розбомбити мости в місцях переправ російської техніки.

    •             Застрелитись (як це робили генерали раніше, оскільки уявлення про честь генералів, які нічого не знали про філософію гуманізму вимагали від них спокути за невірно прийняті рішення).

    Дилема цивільних:

    •             В будь-якій незрозумілій ситуації перекривати дорогу, вимагати звільнити генералів, не пропонуючи нікого на заміну, визнавати Донецьк і Луганськ втраченими для України.

    •             Вимагати оголошення війни РФ з використанням всіх ракет, які є на озброєнні в української армії і відновлення ядерного статусу.

    •             Купувати військові облігації по 1000 гривень, слати смс на підтримку армії, лаяти волонтерів, що вони скуповуються у Гереги.

    •             Вимагати закрити на період АТО всі цирки, зоопарки, кінотеатри, бо відпочивати може тільки зрадник, щирий українець має бути на межі нервового зриву.

    •             Зі словами «Не буває війн без втрат… Вони дали присягу… Перемога буде за нами…» ходити в цирк, зоопарк, кінотеатр.

    З огляду на всі ці дилеми, стає зрозуміло, що Україна була не готова не тільки до війни, але і до війни в умовах глобальних комунікацій. Тому владі треба як найшвидше розробити військову інформаційну доктрину, яка буде запобігати розповсюдженню паніки, яка буде захищати інформацію, яка може становити інтерес для ворога, яка буде апелювати не просто до вірності присязі і загрози військового суду, а до тих цінностей, заради яких наші вояки ризикують своїм життям.

    А ще нам всім треба згадати стару як світ молитву:

    Боже, дай мені сили змінити те, що мені під силу змінити!

    Боже, дай мені терпіння витримати те, що я не в силах змінити!

    Боже, дай мені здоровий глузд, щоб відрізнити те, що мені під силу змінити, від того, що я не в силах змінити!

    Комментарии

     
    Осталось символов: 1000

    NEWSROOM в социальных сетях

    18 Февраля / НОВОСТИ

    17 Февраля

    Новости

    АВТОРЫ

    Архив