Монолог сторонника президента Порошенко

    Главе государства пора вспомнить, какие надежды на него возлагал народ Украины



    Київ, Листопад 21 (Новий Регіон, Віктор Козак) – На травневих виборах 2014 року президента України я свідомо голосував за Петра Порошенка. Вся моя сім’я, рідня, сусіди, друзі, знайомі (всі, кого встиг запитати) – також. З відомих тільки йому, голосуючому, причин, які, по суті, всі зводились до однієї. Дуже треба було тоді (згадайте колосальну напругу в країні перед путінською агресією на Сході України), щоб президент з’явився після першого туру виборів і негайно очолив країну на боротьбу з Росією.

    І український народ, тут треба віддати йому належне, таки домігся свого.

    І ось листопад – пройшло півроку. Пора підвести деякі підсумки правління 5-го президента. З гіркою гіркотою в душі мушу визнати, що мій, наш президент Порошенко,  в основному, майже не виправдовує сподівання народу у ці трагічні для нього часи. Тому що я і всі, хто голосував саме за нього, свято вірили, що вже цей президент, який так правильно і активно виступав на продимленому і скропленому кров’ю українських героїв Майдані Незалежності, дивився на труни із загиблими героями під реквієм «Пливе кача поТисині», вже точно буде нашим найкращим президентом.

    Чи відбулося ЦЕ? Чи став він нашим найкращим президентом? Давайте порівняємо його з попередніми президентами України.

    Якби зараз, в сучасних умовах, президентом був Леонід Кравчук чи Леонід Кучма, хіба кожен з них не виглядав би набагато кращим у своїх діях як керівник держави, ніж Порошенко? Так, немає й найменшого сумніву. Виявилось, що з патріотизмом і сміливістю президента Віктора Ющенка Петра Порошенка й порівнювати не варто. Так ними званого Юща щиро і неприховано ненавиділи  Путін, Медвєдєв і всі російські українофоби-шовіністи. Бо він ніколи не боявся Путіна та його посіпак, гостро називав речі своїми іменами,  відверто таврував російський імперіалізм і шовінізм, сміливо підтримував Грузію під час путінської агресії.

    А от Порошенко в умовах війни і загибелі сотень і тисяч українців навіть боїться публічно назвати агресора – Росією, а Росію – агресором. Весь час називає путінську Росію, яка щодня своїми діями несе українцям страждання, кров, каліцтва і смерть, придуманим для себе евфемізмом – сусідньою державою чи північним сусідом. Я вже з липня місяця цієї хохляцької маячні спокійно чути не можу – дратує, гидко і противно. Переконаний, не тільки мені. Ще дуже багатьом в Україні.

    Порівнювати президента Порошенка з одіозним Януковичем, жадібним кремлівським холуєм, якого для цієї функції в Україні і призначали, і обирали, не будемо. Але сумнівів, що нинішній президент рухається у своїй діяльності в певних напрямках  саме до підсумкових результатів свого попередника, все менше і менше.



    Вже влітку мене неабияк шокувала і засмутила позиція чинного президента щодо проведення виборів Верховної Ради. Він, ніби, й не знав, що ЦВК керує давня креатура Януковича – одіозний Михайло Охендовський. Ніколи не думав, що наш майданний президент змириться з тим, щоб епохальні дострокові вибори ВР для забезпечення революційних змін у суспільстві проводив цей злочинний фальсифікатор всіх своїх попередніх виборів. І президент не змирився, він просто з цим погодився, як ніби його це повністю влаштовувало.

    Залишалось дочекатись, що ж буде вже з самими виборами. Всі вимагали прогресивної пропорційної системи з відкритими партійними списками, але у ВР трохи не вистачало голосів для зміни закону. А діючий закон від Партії регіонів передбачав 225 депутатів по, як правило, корупційних одномандатних мажоритарних округах. І всі дивились на президента – що він зробить? Чи прийде в Раду, чи її попросить чи налякає, чи стане перед нею на коліна. А нічого. Президент і пальцем не ворухнув, він сказав, що може бути й так.

    На вибори до Верховної Ради 26 жовтня люди вже йшли зовсім по іншому, ніж в травні на вибори президента. Йшли без настрою або взагалі не йшли, більшість травневих порошенківських виборців вже голосували за «Народний фронт» чи «Самопоміч» тощо. Був час у всіх надивитись на порошенківські «УСПІХИ» на різних фронтах, на його «пречудові» кадри, на «чесну і шляхетну» післямайданну  виборчу кампанію а ля ПР від президентського «Блоку Петра Порошенко» (БПП). Так зробив і я.

    Вже ніхто з моїх і не збирався ЄДНАТИСЬ з тим БПП, куди, в основному, звично залізли януковицькі кадри, а тим більше – за них голосувати. Логіка вже була така – ще дай ЙОМУ і ЇМ абсолютну більшість в парламенті – і побачить вже тоді Україна небо в алмазах. Переконаний, якби не «підрахунки» ЦВК на чолі із головним підрахуєм Охендовським (от, мабуть, для чого його зберегли на посаді!), то арифметичні результати БПП по виборах мали б бути набагато менші.

    Окрема, дуже невдала, якщо не сказати – провальна, сфера в діяльності президента Порошенка – це його кадрові призначення. Сам я вже немолодий чоловік, з достатнім управлінським досвідом. І мій досвід говорить, що дії керівника високого рангу, особливо з кадрових питань, не завжди бувають зразу зрозумілі і схвалені людьми. Але кадрові призначення від Порошенка – це якесь самонищення, це якась катастрофа. Ці його кадри валять імідж президента буквально на другий тиждень після заходу в свій кабінет. Складається враження, що Петро Олексійович своїми кадровими призначеннями чомусь працює на шкоду найперше собі, а вже потім Україні. Такого не було у жодного українського президента. Цього явища не було навіть у Януковича, той своїми призначеннями шкодив тільки Україні.



    Так, почувши з недовірою про призначення Валерія Гелетея міністром оборони, я, згідно зі своїм досвідом, подумав, що, мабуть, президент знає, що робить, коли в умовах війни призначає такого павича на таку посаду. Мабуть, знає про його приховані від людей таланти, може він має подолати корупцію в МО. Але ми всі скоро дізнались, що це далеко не так! Вже за короткий час вся АТО і всі ЗМІ криком кричали про необхідність звільнення того Гелетея! І Порошенко тепер знає, що позитивного іміджу він йому не додав.

    Але спочатку з подачі президента парламент ще призначив Віталія Ярему генеральним прокурором. Важко сказати, чому Порошенко його подав. Вже як віце-прем’єр в післямайданному уряді  за квотою «Батьківщини» Ярема показав себе як «ні риба, ні м’ясо»: безініціативний, вічно смутний і невеселий, ніби оцту напився. Зразу пролунав великий корупційний скандал в ГПУ щодо самого Яреми і його першого заступника. Про майданні  ідеали в тій ГПУвід Яреми  і  не йдеться, і сам він – зовсім не козак Ярема, а порожнє місце. Про які успішні розслідування смертей героїв Небесної сотні при такому Яремі можна говорити?

    Навіть знакове призначення міністра закордонних справ на користь президенту не пішло. Міністра Андрія Дещицю, патріота і професіонала, він замінив на знайомого йому Павла Клімкіна, що працював більше двох років заступником міністра  в МЗС Януковича. Ніхто нічого не має проти нього, але призначення гаркавого Клімкіна, що «де треба й не треба» переходить на російську мову, ніби підкреслюючи своє курське походження, і яке одразу ж схвалив путінський міністр Лавров, не додало патріотичного іміджу президентові. І це – очевидно.

    Але апофеозом невдалих кадрових рішень президента стало призначення головою правління Нацбанку Валерії Гонтарєвої, з якою колись співпрацював. Типове і дуже показове призначення своєї людини на виключно відповідальну державну посаду.Чи може це Маргарет Тетчер,чи КрістінЛагард у банківській справі та фінансах України? Ні, ЗМІ стверджують, що ця голова  користується нульовим авторитетом серед банкірів. Але державну валюту лихоманить як ніколи, відбулась швидка фактична девальвація гривні. А банк Порошенків пухне як на дріжджах.

    Складається враження, що президент оточує себе виключно в першу чергу зручними для себе людьми, а не тими професіоналами-патріотами, які повинні бути на таких посадах в умовах фактичної війни  і економічної кризи в Україні та рятувати державу і народ. Люди все це бачать і роблять висновки.

    Був Майдан. Загинула Небесна Сотня в боротьбі з режимом Януковича. Йде війна з Росією, відторгнуті та окуповані українські землі, загинули і покалічені сотні і тисячі людей. А що робить наш новий президент, ради якого ми три роки терпіли Януковича, його Сім’ю та його кримінальний режим і ледве їх позбулись з величезними втратами? Помилку за помилкою, дуже мало що доброго і з обіцяного народу, але дуже багато того, що народу все більше і більше  не подобається.



    Здається, ще залишилось президентові Порошенку здійснити два останніх самовбивчих кадрових кроки.

    Перший – домучити на свою користь коаліціаду та напхати в уряд Яценюка побільше своїх людей для вирішення своїх особистих задумів і справ.

    Другий – протиснути на посаду голови Верховної Ради України замість авторитетного, розумного і виваженого патріота Олександра Турчинова, що дуже добре  зарекомендував себе на цій посаді в цьогорічні буремні часи і не зламався, когось з чергових своїх – Володимира Гройсмана, Юрія Луценка чи Віталія Ковальчука (головне – своїх!), який, не маючи ніякого  авторитету у такій складній Раді, швидко зведе її продуктивну і результативну роботу нанівець, і тоді вже буде повний гаплик.

    Чи тільки для п’ятого президента? Чи для незалежної України теж?

    Вже рік пройшов, як почався Другий Майдан, викликаний діями зрадника Януковича, а пройшло, ніби, ціле життя. Не думаю, що зараз ситуація в Україні в усіх аспектах гірша, ніж вона була в листопаді 2013 року. В Україні, обкраденій дощенту бандою Януковича і формально запроданій ним Путіну, в Україні – з проянуковицькою Верховною Радою з ПР та комуністів, в Україні – фактично без армії, міліції, з російським  керівництвом СБУ, з «п’ятою колоною» на всіх рівнях влади.

    Нині, в листопаді 2014 року, при всіх мінусах, ми маємо бідну Україну, але яку підтримує  Європа, США і весь світ, з щойно обраною проєвропейською ВР, з відродженою армією, загартованою в боях з російськими окупантами і терористами, українською СБ та міліцією. Тому Третього Майдану не буде. Скоріше всього, в лютому-березні  2015 року будуть дострокові вибори шостого президента України.



    Дуже не хочеться, щоб вони були. Стільки роботи і біди в Україні, стільки людських і загальнодержавних проблем, що потребують негайного вирішення. Але все зараз залежить від ще нового президента Петра Порошенка. Або ви, Петре Олексійовичу, невідкладно увімкнете свій заснулий інстинкт самозбереження і згадаєте, що вас обрали президентом України на величезному моральному піднесенні українського народу, викликаному героїчним Майданом та його жертвами, поваленням режиму Януковича, агресією Росії, загарбанням українських територій, і Ви теж піднесетесь духом над всім тим матеріальним, дріб’язковим, другорядним, що часто оточує в житті і збиває вас на манівці, та станете діяти як справжній патріот-державник на найвищій державній посаді відповідно до слів присяги президента України.

    Тоді – слава, пошана і любов народу та обрання вас президентом на другий термін.

    Інакше: дуже швидко – імпічмент, суд, еполети й регалії Януковича, вибори шостого президента України. Іншого не буде – український народ повинен себе всіма засобами рятувати на цій землі.

    Комментарии

     
    Осталось символов: 1000

    NEWSROOM в социальных сетях

    Сегодня / НОВОСТИ

    Новости

    АВТОРЫ

    Архив