Опубликован отрывок из книги Надежды Савченко

    «Сильное имя Надежда»

    Сильное имя Надежда Сильное имя Надежда


    Киев, Июль 31 (Новый Регион, Вадим Довнар) — В сети появился отрывок из книги народного депутата Украины, летчицы Надежды Савченко «Сильное имя Надежда», которую она написала в тюрьме. Фрагмент под названием «Ирак» размещен на сайте газеты «Ратуша».

    Отмечается, что книгу на 300 страниц готовит к печати сестра украинской летчицы Вера Савченко. Договор на ее издание на украинском языке тиражом 10 тыс. экземпляров уже подписан с издательством «Юстиниан».

    Книга будет иметь следующие разделы: «Война», «Плен», «Похищение», «Тюрьма», «Голод в тюрьме и вне ее», «Сильное имя Надежда», «Ирак», «Списанный летчик «недолетчик», «Не зная броду не лезь в воду или гнилое болото Броды», «Майдан», «Крым», «АТО начало», «Рикошет».

    Книгу иллюстрирует Вера Савченко.



    Цитата из главы «Ирак»: «Я не стану вам писати про Ірак як про війну. Ніде не було запису, що ми їдемо на війну. Ми їхали виконувати миротворчу місію, бо по суті воно так і було, хоч нам потім всім видали посвідчення учасника бойових дій… Напишу, як я побачила Ірак.

    Після підготовки, нас одягнули в камуфляж піщаного кольору, видали рюкзаки — мрія окупанта, довантажили ще кожного «корисною суспільною» продукцією: мені в рюкзак ще плюс 30 кг електоролітів для електрозварки :)

    Рюкзак був, крім того, що з мене зростом, в розгорнутому варіанті, так ще й на мої 60 кг у два рази тяжчим — 120 кг, зважив на митниці. Я донесла його і вантажила сама. Ну, мурахи ж можуть?! А люди чим гірші?! :)

    Відправляли нас із військового аеродрому в Миколаєві, військовим літаком ІЛ-76. Я пам’ятаю, що в аеропорту грала музика в стилі кантрі, і я танцювала. Нам ще панами видали замість кепок, я її загнула як ковбойську шляпу і витанцьовувала :) Всім настрій підняла! :) Переліт чотири години. Посадка. Відкривається рампа і в літак жахнув такий жар, як із пекла! А дерева не дуже від українських відрізнялися, як мені здалося :) Все повітря плавилося. Температура була десь +60°С. На шикуванні хлопці почали від млосності падати. Я якось швидко адаптувалася. Взагалі я за все своє життя «глюк» зловила тільки раз, саме в Іраку від спеки. Їхали в БТРах, я на «філіні» була (спостерігачем за обстановкою, виглядала із люка БТРа). Спека була страшенна і від постійного напруження очей мені здалося, що на мене із середину люка вистрибує рижа собака. Я шарахнулась! Двинулась головою об люк БТРа (добре, що в касці була) і ледь на гачок не натиснула! Зрозуміла, що треба охолонути і сказала, щоб мене замінили. А так, в цілому спеку і холод я нормально переношу.

    Зброю, броніки і каски нам видали вже в аеропорту в Багдаді. Перед Іраком я голову поголила під «нуль». Тому що розуміла, що там в спеку з волоссям гратися буде ніколи. Більшість хлопців так постриглися. Коли зброю отримувала і заговорила, назвавши своє прізвище, то мій жіночий голос дуже не «в’язався» із бритою головою :). А там були військові українські журналісти. І один запитав: «А що, в армію вже й підарасів беруть?» — він не зрозумів, що я жінка. Йому пояснили, і журналісти тут же прибігли в мене інтерв’ю брати, як в єдиної жінки, яка в Ірак приїхала на чоловічій посаді… Передача ще й досі в Інтернеті десь є…

    Приїхали ми на нашу базу в місто Ес-Сувейра провінції Васіт. База була стандартною, американського зразка, огороджена бетонними блоками і корзинами з піском, розміром 400х600 м. Це була невелика перевалочна база, а не така велика багатоконтинентальна, як в Ель-Куті, де стояла основна наша бригада».

    Комментарии

     
    Осталось символов: 1000

    NEWSROOM в социальных сетях

    Вчера / НОВОСТИ

    Новости

    АВТОРЫ

    Архив