Без надежды надеюсь. Пока дышу, надеюсь

    «Сontra spem spero. Dum spiro, spero» (лат.)



    Київ, Грудень 22 (Новий Регіон, Віктор Козак) – Друга половина грудня 2013 року. В Києві на Майдані Незалежності триває запекле протистояння з чинною владою, що підсилюється на вихідні дні. Те ж саме – і в багатьох обласних центрах України, але значно в меншому масштабі. Протистояння потрохи наростає і має рано чи пізно чимось завершитись. Зрідка приходила думка, що, можливо, Віктор Янукович візьме і зробить, нарешті, щось нормальне, людське, щоб наш гуманний, дуже терплячий народ побачив, що і з таким президентом ще можна трохи побути. Відчувалося, що народ для себе ще не зробив остаточного висновку щодо цього ганебного президента.

    Переконаний, що більшість свідомих українців остаточно визначилася щодо Януковича на перспективу саме в грудні – після результатів довиборів 15 грудня п’яти депутатів до Верховної Ради. Це була дуже знакова подія саме для долі Януковича як президента України. У нього була прекрасна нагода показати народу, Європі і США, що, незважаючи на гострий внутрішній конфлікт в країні, його самого  і його владу ще можна буде якось потерпіти і в подальшому можна буде на щось сподіватись. Він нею не скористався.

    Навпаки, Янукович продовжив діяти  бандитським чином і в цьому випадку, хоча і без цих додаткових депутатів в парламенті він міг прекрасно обійтись. Керована ним вся вертикаль влади зробила все, щоб довибори і підрахунок голосів були  зірвані, кандидати-опоненти влади – відсунуті підступом і силою, результати виборів – сфальсифіковані, а кишенькова ЦВК, очолювана одіозним Михайлом Охендовським, освятила той ганебний фальсифікат.



    Янукович тими довиборами ясніше ясного всім показав, що він вже ні перед чим не зупиниться, що більш-менш нормальні вибори в Україні закінчились назавжди, що українців очікують надалі виборчі реалії за російським штибом, де потрібні владі результати відомі вже на другий день, що без варіантів слід чекати подальшої донбасизації України та Януковичів з Сім’єю FOREVER.

    Для свідомих українців це було абсолютно неприйнятним. В принципі. Для українців стало гранично ясно – з Януковичем треба закінчувати. Активний діяч київського Євромайдану Зорян Шкіряк тоді пророче сказав, що максимум – в березні 2014 року Янукович вже не буде президентом України. Інша справа – як це було зробити? Як подолати все те, що пов’язано з цією проблемою? До того часу все в Україні робилося і все було заточене під Януковича, а за спиною у нього велетенською горою бовваніла і нас постійно моніторила циклопічна імперська Росія – наш недобрий сусіда на чолі з підступним і кровожерливим українофобом Путіним.

    Мало хто з нас тоді сподівався, що Росія не вчинить проти України якоїсь великої підлоти зразу після закінчення Олімпіади в Сочі в лютому 2014 року. А той місяць лютий неймовірно швидко наближався. Як те все здолати і не втратити нашу Україну як незалежну державу?

    Пам’ятаю як зараз. Від постійних переживань і нервів чомусь часто мимохіть в думках спливала  сама собою ще шкільна латинська фраза з вірша Лесі Українки – CONTRA SPEM SPERO – без надії сподіваюсь. Без надії.



    Але – неймовірне сталося. Сталося неймовірне чудо. З нечуваним героїзмом і трагічними людськими втратами українці вистояли, перемогли, змогли, з величезними труднощами відбились. Як – тепер всі ми про це добре знаємо...

    Друга половина грудня 2014 року. Вистояли. За нами правда. Продовжуємо боротися на всіх фронтах з путінською Росією. Нас, Україну, в цій важкій і справедливій боротьбі підтримують Європа і США, майже весь світ.

    Вже маємо нового президента України, нарешті маємо нову Верховну Раду з проєвропейською конституційною більшістю і новий Кабінет Міністрів. Нарешті вже можна братись до серйозних реформ заради майбутнього України та її народу. Тому навіть зараз, навіть не зважаючи на криваве протистояння на Сході, не все так погано в  нашому українському домі.

    Але мене особисто надзвичайно турбує, що в нашому суспільстві багато незадоволених, злих, наелектризованих  людей, які ремствують, нарікають буквально на все. І не тільки – вони агресивно діють. Фактів про це і в навколишньому оточенні, і в ЗМІ – достатньо. І це при тому, що тоді, за Януковича, багато хто з цих нині агресивних та язикатих людей тоді хмурились, сопіли, але язика свого прикушували. А зараз – для них все не так. Це наштовхує на певні висновки і паралелі.

    Коли тобі, друже, вже за півроку (!) зовсім розподобався президент Петро Порошенко (а він вже, правда, багатьох своїх прихильників розгубив), подумай: чи було б нам краще, якби так і залишився над нами президентом ще років на сім той малограмотний, мерзотний колишній зек Янукович?



    Коли тебе дратує не дуже оперативними діями уряду молодий, англомовний та проєвропейський  прем’єр-технократ Арсеній Яценюк, подумай: чи було нам краще, коли нашим життям зовсім недавно заправляв пенсіонер і ходяче посміховище Пахло-Азаров, виконувач всіх вказівок Кремля з руйнації економіки України та всіх забаганок Януковича і Сім’ї? І який нам всім пропонував «нє скігліти, а брать в рукі лапату».

    Коли тебе ображає і дратує на посаді голови Верховної Ради молодий вінничанин, недавній успішний мер Вінниці Володимир Гройсман, з незвичним для українського парламенту прізвищем і котрий ще малодосвідчений як спікер, подумай: чи було нам краще, коли Раду очолював пенсіонер – українець Володимир Рибак, досвідчений апаратний чиновник з Донбасу, але запобігливий і безвідмовний виконавець всіх ганебних рішень та оборудок Януковича і Сім’ї, що проходили через парламент?

    Коли ти обурюєшся, що у новообраній Верховній Раді все-таки бачиш кілька десятків остогидлих фізіономій недобитків Януковича, то пригадай: ще на початку цього року в старій Раді їх було понад 250. А зараз ми там маємо більше 300 депутатів проєвропейського спрямування. І Єфремова та Симоненка з КПУ, нарешті, здихались. Але залишки «п’ятої колони» Москви там ще є.

    І мусимо з тим миритись. Ще наші східняки (і не тільки вони) голосують за януковичів. Таке українське життя насправді. Homo soveticusіv серед нас ще вистачає. Вони нас тягнуть в минуле, назад. Побутує ще серед нас такий світогляд. Як каже французька приказка:«Le mort saisit le vif» – мертвий хапає живого.

    І тому моє заключне резюме таке. Нам всім потрібно заспокоїтись. Як друкують у місті Рівному на білбордах: «ЗБЕРІГАЙТЕ СПОКІЙ І ВСЕ БУДЕ РІВНЕ». Давайте заспокоїмось і чітко усвідомимо, що Україна підписала угоду про Асоціацію з Європейським Союзом, і ми тільки розпочинаємо в умовах війни нелегкий шлях до того ЄС, який пройшли поляки, прибалти та інші наші сусіди, – ради самих себе, наших дітей та онуків.

    Ми обрали, може не найкращу, але  нову, прогресивну владу, і нехай вона за обіцяної підтримки Європи, США та інших країн проводить прогресивні реформи в Україні. Вона – наш провідник, союзник і захисник. І ми їй всі будемо допомагати і будуватимемо сильну і заможну Державу Україна – в усьому.



    І головне – на побутовому рівні. Будемо всі ставати свідомими патріотамиу своєму повсякденному житті – не тільки на словах, але і в справах – великих і маленьких. Ось наприклад, не будемо брати хабарів і не будемо їх давати. Не будемо красти і вчиняти інші злочини. Будемо зупиняти злочини і ганебні вчинки на будь-якому рівні. Будемо сумлінно і чесно працювати на своїх роботах –  в результаті це і для себе, і для України. Будемо допомагати нашій Армії в усьому і будемо ростити наших дітей і онуків  українцями-патріотами та європейцями. І так далі – багато ще  хорошого нам потрібно зробити в нашій славній Україні.

    І ще. Всі, буквально всі, вже сьогодні перестаємо обзивати нашу українську ГРИВНЮ (їй вже цілих18 років!) тим ганебним, російським, ворожим нашій країні словом – РУБЛЬОМ.

    Без сумніву, Україну чекають декілька років складних випробувань та важкої і наполегливої праці всього суспільства. І нам до цього, як свідчить наша тисячолітня історія, не звикати.

    Ми, українці, в 2013-2014 роках ще раз всьому світові довели, що ми – волелюбний і доблесний народ, який гідний кращої долі – бути щасливим у Союзі європейських народів.

    DUM SPIRO, SPERO – поки дихаю, не втрачаю надії. Надії на ЦЕ.

    Комментарии

     
    Осталось символов: 1000

    NEWSROOM в социальных сетях

    Сегодня / НОВОСТИ

    Новости

    АВТОРЫ

    Архив